«Сніговик», Ю Несбе

Складний, меланхолічний та лякаючий скандинавський детектив про жорстокі злочини.

«Сніговик», Ю Несбе

У 1980 році заміжня жінка зустрічається з коханцем, а її син чекає в машині на вулиці; їхня близькість переривається, коли чоловікові здається, що хтось дивиться на них у вікно, але виявляється, що це лише сніговик.

Через двадцять чотири роки норвезький детектив Харрі Холле розслідує декілька вбивств жінок в Осло. Він колись вчився у ФБР вистежувати маніяків і це змушує його шукати зв’язки між цими справами. І він їх знаходить — кожна жертва була одружена, мала дітей і на кожному місці вбивства так чи інакше був сніговик. Він піднімає старі нерозкриті злочини та розуміє, що розшукує першого серійного вбивцю Норвегії.

Сюжет досить заплутаний та розтягнутий у часі, хоча саме розслідування триває днів двадцять. У головного героя складне особисте життя, натягнуті відносини з керівництвом і алкоголізм, з яким він з усіх сил намагається боротися.

Пізніше, у перші дні розслідування, йому дають нову напарницю, яка з одного боку ніби його споріднена душа, як у робочому, так і в особистому плані, а з іншого — створює проблеми там, де їх не мало б бути. А маніяк, якого преса вже прозвала Сніговиком, судячи з усього, починає сприймати Харрі Холле, як свого особистого супротивника у цій жорстокій грі.

Питання у тому, чим саме детективу доведеться заплатити за безкомпромісне виконання своєї роботи?

Це було про сюжет, тепер про сам стиль твору.

Напевно, мені варто сказати, що скандинавський детектив досить сильно відрізняється від крутих чи психологічних американських детективів та британських детективів-загадок. Відрізняється і манерою розповіді, і розкладом сил. Відмінною рисою північного нуару є жорстокість, круто закручений сюжет і сплін.

У скандинавів зло величезне, але дуже близьке. Проявляється не тільки у неймовірно жорстоких злочинах, але й у дрібницях, через які ці злочини стали можливі — лікарі, які недбало заповнюють бланки, журналісти, що женуться за славою, чиновники, що перевищують свої повноваження, і так далі. Всі ці персонажі, зазвичай вписуються у велику історію зла, що завжди поряд та зазирає з темряви у домівки порядних громадян. І варто лише розслабитися, забути про це — і ось вже зло виринає у подобі психопата та діє, використовуючи людські пороки, з якими не боролися, та службові недбальства, які здавалися дрібницями.

Окремою рисою детективів півночі є детальність при описанні буденного життя та роботи. Всі ці наради, співбесіди, описи кабінетів, розмови з експертами, деталі інтер’єру. Щоденна монотонна робота. Максимальна реалістичність. Написано все простими та точними словами. Ніяких метафор, жодних зайвих слів. У нас так, на жаль, не пишуть.

В цілому, це гарний приклад скандинавського детективу. Ю Несбе талановито розповідає
цікаву історію, вплітаючи у неї саспенс при зіткненні з психопатом, меланхолію головного героя та радість від розплутування складної детективної загадки.

Історія велика, більш як на 500 сторінок, але захоплююча. Добре підійде для знайомства з жанром.

Це не велика література, де автор проповідує ідеї гуманізму та досліджує глибини людського серця, але мені сподобалося. Це добре зроблений та продуманий детектив і я дійсно рекомендую його прочитати. Тим більше, що пора року та морозна погода сприяють зануренню у моторошну та заплутану північну історію.


P.S. Про кіно «Сніговик». Хоча воно ніби знято за романом і основна структура була збережена, але творці фільму перекрутили мотивацію маніяка та характеристики, за якими він обирав на жінок. У книзі все пов’язано, тому коли вони змінили щось одне, то викликали ефект доміно — посипалася логіка всіх подій і персонажі почали себе вести, як ідіоти. Не дивно, що кіно не сподобалося ні критикам, ні глядачам.

Тому, якщо ви подивилися фільм, то, по-перше, мої співчуття, а по-друге, ви спокійно можете братися за книгу. Єдине, що у них спільного — це назва та ім’я головного героя.


Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, шер та репост, не дарма ж я це все написав.

Daria

@dashkalinova

https://www.instagram.com/the.serko/

Скло (Glass, 2019)

Фільм нагадує літак, крила якого приладнали ізолєнтою, а фюзеляж укріплювали пластиліном — виглядає ніби так, як треба, але все розвалюється по ходу справи.

Режисер намагається долучити глядачів до Великої Банальної Істини™ (привіт, Інтерстеллар!), але занадто все заплутує і змінює характери персонажів з попередніх фільмів. Це виливається у абсолютно ідіотську поведінку героїв. Супергерой, що п’ятнадцять років боровся зі злочинністю, перестає вірити у власні здібності після трьох слів. Вбивця-психопат виявляється тонкою та вразливою особистістю у пошуках кохання, просто спосіб обрав не той. І так далі, і тому подібне.

Картинка гарна, сюжет заплутаний, актори улюблені та популярні.

Впевнений, що як і всі останні фільми Ш’ямалана, це кіно збере гарну касу. Хоча критики його, звичайно ж, рознесуть і ніхто з глядачів не стане дивитися його другий раз.