Категорії
Блог

Пастка-22

Країна летить назустріч новим виборам. І навіть моя невелика кількість френдів хворобливо активізувалася і почала заманювати мене лайкнути різні політичні сторінки з низькопробними гаслами чи проголосувати на-цей-раз-вже-точно гідного кандидата.

За патріотичне минуле! За сите сьогодення! За високотехнологічне майбутнє!

Тому, я думаю, у цій непростій ситуації, в мить невизначеності та політичної розгубленості, кожному свідомому виборцю варто окреслити своє бачення та заявити про політичні принципи.

На щастя, мої були лаконічно, але барвисто описані у романі «Empire V» під загальною назвою Пастка-22:

…Так вот, «уловка-22» заключается в следующем: какие бы слова ни произносились на политической сцене, сам факт появления человека на этой сцене доказывает, что перед нами блядь и провокатор. Потому что если бы этот человек не был блядью и провокатором, его бы никто на политическую сцену не пропустил — там три кольца оцепления с пулеметами. Элементарно, Ватсон: если девушка сосет хуй в публичном доме, из этого с высокой степенью вероятности следует, что перед нами проститутка.
Я почувствовал обиду за свое поколение.
— Почему обязательно проститутка, — сказал я. — А может это белошвейка. Которая только вчера приехала из деревни. И влюбилась в водопроводчика, ремонтирующего в публичном доме душ. А водопроводчик взял ее с собой на работу, потому что ей временно негде жить. И там у них выдалась свободная минутка.
Самарцев поднял палец:
— Вот на этом невысказанном предположении и держится весь хрупкий механизм нашего молодого народовластия…

Категорії
Блог

Тенет (Tenet, 2020)

Крістофер Нолан зняв новий фільм і я сходив на нього в кінотеатр в останній день прокату.

Кадр з фільму «Тенет»

Що тут сказати? Сам концепт з рухом часу то вперед, то назад, цікавий, але історія побудована навколо цієї ідеї досить пустякова.

У героїв немає характерів і вони ніяк не розвивають навіть те, що є. Через це їм не співчуваєш. Другорядні герої з’являються і зникають без жодного значення.

Схожа ситуація з підсюжетами. Картини, сталь, золото, зброя, наука, парусні яхти, ще щось — це все нікуди не веде. Смішно, але мало не десять хвилин екранного часу витратили на сонцезахисний крем. Екшну мало і він специфічний. Одна цікава бійка і все.

Половина діалогів звучать так, ніби герої читають вікіпедію. Іншу половину неможливо сприймати серйозно через кліше і порожність. Незрозуміло чому головний герой так носиться з героїнею — у них ні романтичного зв’язку, ні спільних пережитих подій. Навколо відбуваються терористичні акти, людей катують та страчують, світ на межі загибелі, а він пару раз жертвує всім, щоб врятувати одну сумну жінку, з якою його абсолютно нічого не пов’язує.

Стрибки у часі з’являються там, де немає нормальної історії. Це вже було у фільмах цього Нолана і дуже чітко видно у його брата, який робить серіал Westworld.

Серед позитивних моментів можна назвати операторську роботу, акторський склад і масштабність зйомок.

Насправді це не якесь погане кіно. Просто невиразне. І якщо ви не будете очікувати багато, то чудово проведете час.Крім того, деякі моменти були дуже реалістичні — наприклад, BMW припаркована на велодоріжці.

P.S. І ще, Тенет це майже один в один мінісеріал (та книга) Нічний адміністратор з додатковим шаром спецефектів. Навіть героїнь грає одна акторка — Елізабет Дебікі.

Категорії
Блог

Джокер (Joker, 2019)

Потрапив вчора на передпрем’єрний показ.

Joker

“I used to think my life was a tragedy, but now I realize it’s a comedy”

Я бачив вже багато Джокерів. Готично-гротескний Джокер Джека Ніколсона зі всесвіту Тіма Бьортона. Тоді прийшов Хіт Леджер і показав нам крутого Джокера-анти-бетмена. Він ставив на місце і мафію, і владу Готема. Потім нам показали лакшері Джекера від Джерада Лето для любителів мамбл репа. Клуби, тьолка супермодель, розкішний одяг, зброя у діамантах. Кожен Джокер в якійсь мірі був духом свого часу.

Але цей фільм не про Джокера. Це кіно про людину, яка стала ним.

Хоакін Фенікс так сильно задирає планку втілення антигероя, що попередні виглядають бляклими та невиразними. І горе тому, хто надумає грати цю роль після нього.

Фільм починається з того, що ти слідкуєш за просто дивним, трохи замріяним, чоловіком. І, як і всі мрійники, з певними психологічними вадами. Інколи незручно дивитися на його розлади, інколи — на його спроби соціалізуватися.

А далі режисер за допомогою сценарію, акторської гри Фенікса та саундтреку проводить нас разом з головним героєм у повільне сповзання в безумство.

Вони роблять дуже хитрий трюк — ти дивишся на події на екрані, жахаєшся з того всього, але логіка збоченого розуму виглядає… логічною. І навіть справедливою.

З цієї сторони звинувачення фільму в виправданні масових вбивць є виправдними. Але.

Фільм не виправдовує. Він показує.

Показує, що Джокер це не аномалія, яка зародилася у прекрасному місті з ідеальними добрими людьми. Де герої сміливі, розумні, гарні та благородні, а зло це просто абстрактне зло, добре, якщо ще й з іншої планети. Але ні, Джокер це логічний наслідок існування загрузлого у бруді Готему.

Всі співучасники його історії, якщо і не підштовхували Артура Флека до безумства, то точно не намагалися хоч якось зупинити його падіння. Просто дивилися повз нього… Соцпрацівники, колеги, близькі.

Фільм сильний і різко виділяється від всіх інших кінокоміксів з їхніми картонними персонажами на фоні комп’ютерної графіки.

Якщо матимете можливість, то сходіть на нього.