«Міф про Сізіфа», Альбер Камю

Філософське есе Альберта Камю, головний твір філософії абсурду та пошук відповіді на питання «Чи варте життя того, щоб його прожити?».

Читання не надто легке, якщо ви не звикли до філософських праць і не знайомі з філософами, на яких Камю посилається чи з якими сперечається, то читати буде ще важче. Не буду цього приховувати. Я останнім часом досить свідомо оминаю більшість творів, що не мають художньої цінності, тому мені регулярно доводилося перечитувати абзаци та сторінки, звертати увагу на всі примітки.

B 1942 році Альбер Камю написав есе «Міф про Сізіфа». Воно присвячене найважливішій філософській проблемі: з огляду на обставини нашого існування, чи варто взагалі жити? 

«Існує лише одна по-справжньому поважна філософська проблема — проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб бути прожитим, — отже, відповісти на головне питання філософії. Решта — чи має світ три виміри, існує дев’ять чи двадцять категорій духу — випливають опісля. Вони лише гра; насамперед годиться відповісти на основне питання».

Альбер Камю, «Міф про Сізіфа»

І ось, що він відповів.

Камю описує ті миті в житті кожного, коли наше розуміння світу раптом перестає працювати. Коли щоденна рутина — на роботу і назад — і всі зусилля здаються нам безглуздими та спрямованими кудись не туди. Коли раптово відчуваєш себе чужим і відірваним від цього світу.

У ці страшні моменти ясності ми відчуваємо абсурдність життя.

Розум + нерозумний світ = Абсурдне життя

Почуття абсурду — це наслідок конфлікту. З одного боку, ми постійно створюємо осмислені плани на наше життя, з іншого, ми стикаємося з непередбачуваним світом, який не відповідає нашим уявленням.

Що таке абсурд? Це бути розумним в нерозумному світі.

Це базовий конфлікт, з яким ми стикаємося. Ця напруга виникає, коли наші розумові уявлення про світ зустрічаються з досвідом реального життя.

Нарешті, найбільша проблема з усіх: ми можемо зухвало заявляти, що світ «вічний», хоча розуміємо, що відведений саме нам час обмежений. Всі ми коли-небудь помремо. Так, і навіть читач цього тексту.

Якщо розум і нерозсудливий світ — це ключові компоненти, тоді, за словами Камю, ми можемо схитрувати та уникнути проблеми абсурду. Як? Усунути один з компонентів.

Заперечувати нерозсудливий світ
Один шлях — не помічати безглуздість нашого існування. Всупереч очевидному ми могли б удавати, що все надійно. Прожити життя заради цілей у віддаленому майбутньому — пенсія, великий успіх, загробне життя, прогрес людства і так далі.

Камю пише, що якщо ми виберемо цей шлях, то не зможемо діяти вільно. Наші вчинки будуть зав’язані на подібні вічні плани — які, швидше за все, приречені розбитися об скелі нерозсудливо світу.

Під час краху чіплятися за власні розумні моделі буде нерозумно. Нам доведеться жити в запереченні, нам доведеться повірити.

Відкинути розум
Друга можливість уникнути абсурду — вийти за рамки розумності. Камю описує кілька способів. Він згадує філософів, які також оголошували логічне міркування марним (Шестов, Ясперс) або говорили, що світ побудований за Божим задумом, логіку якого людям пізнати не судилося в принципі (К’єркегор).

Обидва способи неприйнятні для Камю. Він називає будь-яку стратегію, яка не помічає проблему абсурдності, «філософським суїцидом».

Бунт, Свобода, Пристрасть
Якщо «філософський суїцид» нам не підходить, то що щодо суїциду реального? Камю не виправдовує самогубство як філософ. Суїцид — це кінцеве прийняття суперечності між людським розумом і нерозсудливим світом. Вбити себе, щоб підтримати розум — хіба ж це осмислено?

Замість цього, він пропонує робити три речі:

  • Постійна революція. Ми повинні завжди повставати проти обставин нашого життя, тобто зберігати абсурд живим. Ніколи не приймати поразки — включаючи смерть, навіть якщо знаємо, що не зможемо уникати її вічно. Постійний бунт — це єдиний спосіб існувати в цьому світі.
  • Відкинути вічні моделі. Навіщо добровільно надягати кайдани вічних моделей? Варто дотримуватися розуму, але не забувати про його обмеженості. Гнучко застосовувати розум в кожному окремому випадку. Говорячи простіше, ми повинні здобути свободу тут і зараз, а не в вічності.
  • Пристрасть. Найважливіше, що ми повинні завжди пристрасно любити життя; любити в ньому все і намагатися жити не так добре, як це можливо, а так багато, як це можливо.

Людина абсурду усвідомлює свою смертність, але не приймає її. Знає про обмеженість логічних міркувань, але як і раніше застосовує їх. Відчуває біль і задоволення життя та намагається випробувати цих почуттів якомога більше.

Мистецтво абсурду — Творіння без завтрашнього дня
Альбер Камю третю частину свого есе присвячує художнику, який в повній мірі усвідомлює абсурд. Такий художник не буде навіть намагатися пояснити або втілити вічні ідеї; або ж залишити спадщину, яке витримає випробування часом. Така поведінка буде заперечувати нерозсудливість світу.

Камю виступає за художника абсурду, який живе і творить в цю мить. Він не прив’язаний до якоїсь однієї ідеї, але при цьому «Дон Жуан всіх ідей». Він відмовиться від будь-якого твору мистецтва, щоб переключитися на новий задум «однієї ночі». З боку може здатися, що болісні зусилля заради тимчасового мистецтва безглузді — але в цьому вся суть! Художнє вираження починається там, де закінчується розум.

Чому Сізіф був щасливою людиною
Всі ми знаємо давньогрецьку історію про Сізіфа, який повстав проти богів і був покараний за це. Його засудили штовхати валун на гору тільки для того, щоб бачити, як він скочується назад. А потім піднімати його знову, знову і знову.

Камю закінчує свою книгу вражаючою, сміливою заявою:

«Сізіфа слід уявляти щасливим»

Альбер Камю, «Міф про Сізіфа»

Він пише, що Сізіф — це прекрасний приклад для нас. У нього немає ніяких ілюзій про безглуздість того, що відбувається, але він все-таки бунтує проти обставин. Кожен раз камінь скочується назад, але Сізіф осмислено вирішує знову його підняти. Він продовжує штовхати той валун і усвідомлює, що в цьому весь сенс його існування: бути по-справжньому живим, продовжувати штовхати.

__________________

Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, комент та репост, не дарма ж я це все написав.


Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *