Професор Пітерсон, що став відомий, по-перше, завдяки своїм висловлюванням на гарячі теми, а по-друге, завдяки надзвичайній манері вести дискусію, написав книгу про життя.

Ну, що ж, можна по-різному до нього відноситися. Хтось перелякано зараховує до крайніх правих, інші слухають всі його виступи та цитують, як господа бога.

Проте у всіх цих моментах треба пам’ятати, що Пітерсон це не блогер-мотиватор з Ютубу, він справді науковець і справді професор, він — клінічний психолог з пацієнтами.

Він активно виступає з критикою різних постмодерністських ідей: політичної коректності, білих привілеїв, фемінізму та лівої ідеології, як такої.

Але варто зазначити, що він є противником і правої ідеології також. По суті, він не робить між ними ніякої різниці, просто вказує, що і нацизм, і марксизм, а точніше люди, які ці ідеї сповідували, знищили надзвичайно багато життів.

І хоча я час від часу слухав його на Ютубі — ці відео якось попадали у тодішні мої рекомендації — його книга залишила на мені неоднозначне враження.

«12 правил життя» були видані у січні 2018 року і відразу стали бестселером. Хоча книга ніби на досить просту тему — написана вона по-науковому складно, у тій характерній для Пітерсона манері, у якій він веде свої дискусії та дебати.

Книга вийшла про суспільство, про сексизм, патріархат та фемінізм, про філософію, проблеми виховання, про релігію, хаос і про те, як взагалі впоратися з цим життям. З назви може здатися, що це просто перелік простих мотиваційних порад, але це не так — в першу чергу протиотрута від розчарування в житті та людстві, ліки проти цинізму і таблетка від жалю до себе. Це складна книга про психологію та соціум.

Пітерсон, спираючись на науковий метод, власні інтерпретації релігійних і не тільки текстів та особистий досвід, пояснює біохімічні процеси, що лежать в основі людської поведінки (феномен соціальної ієрархії, еволюцію моралі людства та інші основоположні аспекти існування).

Почнімо зі змісту і коротко, наскільки це можливо, розглянемо його правила.

1. Спину — прямо, плечі — назад

Постава і те, як ми себе підносимо, впливає не тільки на наші внутрішні відчуття, але і на те, як нас сприймають інші. Чим більш замкнутою та невпевненою виглядає людина, тим гірше до неї будуть відноситися, а це означає, що тим нижчий ступінь вона буде займати у соціальній структурі.

Різниця між програвшим та переможцем, навіть якщо зіткнення носило суто інтелектуальний характер, видна неозброєним оком. При цьому у кожного з нас є вбудований «внутрішній калькулятор», який зчитує реакцію оточуючих та присвоює нам певний соціальний статус.

Домінуюча особина, з прямою та впевнено поставою, отримує доступ до більших ресурсів, має більшу повагу та користується більшим попитом у протилежної статі.

Якщо ти уявляєш себе нещасним, забитим, з опущеними плечима, тоді люди будуть реагувати на тебе так, ніби ти вже програв і тобою можна потурати. Якщо ти випрямишся, то люди будуть дивитися на тебе по-іншому.

2. Стався до себе так, як до людини, якій мають допомагати

Вкрай поширена ситуація: якщо людині треба вилікувати собаку, вона відведе її до ветеринара, купить всі необхідні ліки та буде давати їх строго за розкладом; але якщо мова зайде про саму людину, вона може навіть до лікаря не піти.

Пітерсон пише, що знаючи про свої темні сторони (помилки, агресію, страхи, заподіяні комусь страждання), ми схильні зневажати як себе зокрема, так і все людство в цілому. В результаті нам здається, що собака – набагато більш відповідний об’єкт для турботи, ніж ми самі.

Але подумайте, яким би могло бути ваше життя, якби ви по-справжньому добре про себе дбали?

Важливо не тільки дисциплінувати себе, а й навчитися домовлятися з собою, нагороджувати себе, виконувати обіцянки – перед самим же собою. Піклуватися про себе так, як став би дбати про ближнього, – це моральний обов’язок кожної людини.

Набагато простіше бути добрим до тварин або інших людей. А себе любити складно. Тому дозволь собі любити себе. Частіше думай про свої хороші сторони, підтримуй себе і дбай — так само як ти робиш це для тих, кого любиш.

3. Товаришуй з людьми, які бажають тобі добра

Наша особистість – дзеркало нашого оточення. Те, з ким ти спілкуєшся, з ким ділиш погані та хороші новини, грає дуже важливу роль.

Якщо ти дружиш з тим, від кого намагався б захистити свою сестру, батька або сина, навіщо сам підтримуєш ці відносини? Спілкуватися з тими, хто буде радий твоїй перемозі, – це не егоїзм і не надмірне себелюбство, а одне з твоїх головних завдань. Причому завдання це не найпростіше.

Люди, які бажають тобі добра, не стануть підтримувати тягу до саморуйнування. Вони не запропонують сигарету, якщо ти кинув палити. Це і є головний критерій доброго друга – не кількість років спілкування або випитих разом пляшок пива, а напрямок, в якому цей друг тебе веде, – вгору або вниз.

Досить спілкуватися з тими, хто підтримує твої погані звички та поширює негатив. Замість цього оточи себе людьми, які хочуть, щоб ти досяг успіху і змушують працювати.

4. Порівнюй себе з тим, ким ти був вчора, а не з тим, ким хтось інший є сьогодні

У книзі є історія про клієнта, який прийшов на прийом зі скаргами на тривожність. Попри всі досягнення, він вважав, що справи його йдуть незрівнянно гірше, ніж у сусіда по студентському гуртожитку. Пізніше з’ясувалося, що колишнього сусіда звуть Ілон Маск.

З ким би ти себе ні порівнював, ти ніколи не зможеш відчути задоволення, особливо в нинішні часи.

Раніше, коли люди жили більш нечисленними спільнотами, зайняти своє місце у соціальній ієрархії було куди простіше, адже коло людей, з якими людина могла себе порівняти, було обмеженим. Але в епоху мегаполісів і соцмереж виграти у цій грі стало майже неможливо.

Тому Пітерсон пропонує перестати слухати внутрішнього критика. Безумовно, у нього є своя роль – він чесно вказує на недоліки. Але потрібно вміти вимикати його.

Як це зробити?

По-перше, прийняти просту думку, що світ складний: не буває так, щоб хтось у всьому був кращим, а інший – повним лузером. У кожного в житті є кар’єра, сім’я, друзі, хобі, спорт і т.д. Просто неможливо бути кращим одразу в усьому, але можна бути найкращим в чомусь одному.

По-друге, необхідно усвідомити, що ігри, в які грає кожен, настільки індивідуальні та специфічні, наскільки пов’язані з конкретною ситуацією, що немає ніякого сенсу порівнювати себе з іншими.

5. Не дозволяй своїм дітям робити те, через що вони тобі менше подобаються

Батьки часто думають, що якщо дитина кричить, значить їй щось потрібно або щось болить. Але це не так! Гнів – найбільш часта причина сліз дітей двох років.

Загалом, діти знають, як пограти на нервах батьків. Тому батьки, як би не хотілося, повинні встановити чіткі межі. Якщо дитину не навчити правильно поводитися до чотирьох років, то вона завжди буде зазнавати труднощів і у спілкуванні, і в особистісному розвитку.

Отже, є кілька загальних принципів дисципліни згідно з Джорданом Пітерсона:

1. Створити правила;
2. Використовувати найменшу необхідну силу, щоб застосовувати ці правила.

Крім того, батьки повинні діяти заодно — вони повинні домовитися про правила і допомагати один одному. Також батьки мають усвідомлювати, наскільки вони самі можуть бути жорстокими, мстивими та злими. Якщо хтось з батьків знає про свою нездатність терпіти певну поведінку своєї дитина, то йому або їй варто заздалегідь продумати про способи дисциплінування, щоб така поведінка не повторювалася кожен день.

Батьки зобов’язані діяти, як вихователі для майбутнього реального життя — дбайливі, люблячі, але все ж вихователі. Цей обов’язок і відповідальність важливіше постійної радості, розвитку креативності, престижної школи та подорожей. Прямий обов’язок батьків – виховати своїх дітей придатними для суспільства.

6. Перш ніж критикувати світ, наведи лад у власному житлі

Люди обмежені та дуже вразливі. Тому людське життя наповнена болем, стражданням і нещастями. При зустрічі з ними кожен хоч раз ставив собі питання: «Чому це відбувається зі мною? Чому життя таке несправедливе? Чия це вина?» І коли людина починає шукати винуватців своїх невдач, в результаті, вона легко може скотитися у всепоглинаючу критику.

Пітерсон вважає, що критика світу озлоблює і занурює людей в ще глибшу прірву. Тому якщо ти хочеш зробити своє життя кращим, пора перестати критикувати світ і поставити собі запитання: а чи навів я порядок у своєму житті? Якщо відповідь «ні», то спробуй таку вправу — вибери щось, про що ти знаєш, що це робить твоє життя гіршим, і просто припини це робити.

Складно? У цій складності істина.

Якщо ти не можеш навести порядок у своєму житті, якщо у твоєму власному житлі не все в порядку, то тобі рано управляти державою і переробляти світ. Почни з малого — перевір, чи навів ти порядок у себе вдома, чи хороші чи у тебе стосунки з близькими, чи є у тебе погані звички, чи працюєш ти над кар’єрою, чи оточив ти себе хорошими людьми?

Очисть свій будинок і своє життя. Роби це кожен день, і через якийсь час твої думки почнуть прояснюватися, а твоє повсякденне життя стане простішим та кращим.

7. Прагни чогось важливого (а не вигідного)

Людство протягом усієї своєї історії намагається відповісти на питання: «Як треба жити?» Найпростіша відповідь: прагни до задоволень, живи сьогоднішнім днем, роби те, що тобі вигідно в цю хвилину, обманюй, кради, маніпулюй, якщо це полегшить твоє життя прямо зараз, тому що ніхто не знає, що чекає на тебе потім.

Але якщо світ тебе не влаштовує, то справа не у світі, бо люди бачать світ через призму своїх цінностей.

Якщо світ навколо виглядає не так, як ти хочеш – це час переосмислити цінності та упередження. Можливо, зараз саме той момент, коли треба віддати те, що ти любиш найбільше, щоб стати тим, ким ти можеш стати.

І ось головний моральний принцип Пітерсона — роби, що можеш зробити.

Не будь зарозумілим у своїх знаннях. Прагни до смирення, бо гордість проявляється в нетерпимості, пригнобленні та насильстві. Усвідом свою власну недостатність – боягузтво, недоброзичливість, гнів, ненависть, заздрість. Визнай власні слабкості та проблеми, перш ніж засуджувати інших і тим більше прагнути їх виправити. Може трапитися, що не у світі проблема, а у тобі.

Тому почни робити хоч щось. Роби, що можеш.

8. Кажи правду чи принаймні не бреши

По-перше, брехня руйнівно діє на особистість. У момент брехні людина завжди знає, що вона бреше – це її свідомий вибір.

Однак люди влаштовані так, що вони намагаються раціоналізувати свої вчинки. Вони починають думати в такий спосіб: «Я обдурив, бо світ несправедливий до мене або тому що люди дурні та самі заслужили такого поводження. У будь-якому випадку це не моя вина». Таким чином, людина, що обманює інших, дуже швидко починає обманювати самого себе.

По-друге, брехня – це дорога до тоталітаризму. Досить загальне та сміливе припущення, але Пітерсон його робить. Він пише, що невелика брехня на початку привела до величезної брехні нацистів і комуністів, які потім знищили мільйони людей. Бо досить часто люди вважають за краще збрехати, щоб не йти на конфронтацію, не вступати в конфлікт і не порушувати хиткий соціальний спокій. В результаті, люди, які не звикли говорити правду, не в змозі постояти за себе і сказати «Ні!», коли це дійсно необхідно.

А тоталітаризм завжди будується на брехні, він заперечує необхідність брати на себе відповідальність за Буття, він закликає спиратися на віру в те, що ти вже знаєш, а не дивитися навколо і бачити те, що відбувається у тебе перед очима.

9. Припусти, що людина, яку ти слухаєш, може знати щось невідоме тобі

На думку Пітерсона, кожній людині необхідно мати когось, з ким можна поговорити та хто б уважно вислухав.

Якщо людині нікому розповісти свою історію, вона просто божеволіє, тому що без реакцій оточуючих вона не в змозі дати адекватну оцінку тому, що відбувається в її складному Я.

Таким чином, говорити важливо. Але також важливо і слухати.

Бо суть справжньої розмови полягає не в говорінні, а в уважному слуханні, коли кожен учасник діалогу вважає, що йому є чого повчитися.

Більшість людей не вміють слухати. Але якщо ти слухаєш — а не передчасно судиш чи ти вигадуєш, що відповісти — люди розкажуть все, що думають без перекручень і брехні. Якщо слухати, то розмови будуть дивовижні та цікаві.

Спробуй ставитися до співрозмовників так, ніби вони знають те, чого ти не знаєш. Бо насправді так і є.

10. Нехай ваші слова будуть точними

Люди не сприймають світ сам по собі, тому що він дуже складний. Замість цього вони сприймають об’єкти у світі або як інструменти для досягнення бажаних цілей, або як перешкоди на своєму шляху. Те, що їм не потрібно, вони просто не бачать.

Але коли щось несподівано йде не так — світ відкривається у всій своїй складності, а людина опиняється оточена справжнім та неприємним хаосом.

В стосунки хаос вривається поступово, маленькими дозами. Накопичується взаємне невдоволення та обурення, сміття ховають під килимом, але проблема стає дедалі помітнішою. Проте ніхто нічого не говорить. Подружжя ніби домовилося мовчати та терпіти нестерпну атмосферу.

Повстань проти хаосу. Візьми курс на перетин цього моря проблем. Обери напрямок і сміливо рушай вперед. Розкажи всім, хто ти й чого хочеш. Уважно дивись по сторонах і рухайся вперед. А головне, будь точним і чесним.

11. Не заважай дітям, коли вони катаються на скейті

Ідеальне місце для людини – на межі між порядком і хаосом. Ми любимо ризик. А він можливий тільки там, де людина свідомо відмовляється від порядку, щоб зануритися в хаос і вийти звідти з новими знаннями та вміннями.

Однак зараз існує тенденція на усунення будь-якого ризику з життя дітей. Їх намагаються захистити від будь-якої небезпеки, будь-якої агресії, будь-яких конфліктів та негативних емоцій.

Особливо це позначається на хлопчиках, які від початку агресивніші, більш схильні до ризику та менш дисципліновані. Це обумовлено чисто біологічно. Спроби виховувати їх як дівчаток, коли на перше місце ставляться тільки м’якість і безконфліктність, мають кілька далекосяжних негативних наслідків:

• Коли твердість і домінування виявляються під забороною, вони починають викликати несвідоме захоплення. Якщо чоловіків все більше будуть штовхати в бік фемінізації, з часом велику популярність наберуть профашистські ідеології.
• Виявляється, що жінки хочуть бачити своїми партнерами чоловіків, які сильніші та розумніші них самих. Статистика показує, що жінки вважають за краще пов’язувати своє життя з тими, хто стоїть вище на соціальних сходах, має кращу освіту і більший дохід.

Тож, не лізьте до дітей, які катаються на скейтборді, займаються паркуром або грають в футбол. Дай дітям, особливо хлопчикам, можливість ризикувати та вступати в конфлікти.

Ризик потрібно не мінімізувати, а оптимізувати. Дітям потрібно грати на достатньо небезпечних майданчиках, щоб їм було що долати та чому вчитися. Хлопцям потрібно бігати, лазити по деревах, битися, займатися небезпечними видами спорту і вступати в змагання. Їх агресії потрібно давати вихід.

Деякі вважають, що хлопчиків потрібно виховувати по стандартах дівчаток, щоб знизити їх агресивність. Але агресивність не набувається з досвідом, вона біологічна. Це такий самий фундаментальний елемент, як і голод, спрага чи сексуальний потяг.

Багато людей стикаються з серйозними особистими та професійними проблемами, тому що вони недостатньо агресивні. Вони не можуть за себе постояти та схиляються в будь-яку сильну сторону. Вони не говорять, коли потрібно і не вимагають визнання. У підсумку в них накопичується образа і заздрість.

Чоловіки та жінки повинні стати твердіше. Цього вимагає суспільство.

12. Якщо зустрінеш на вулиці кота, погладь його

Життя складне, важке і часто наповнене болем. Крім цього, ми ще й неймовірно обмежені у всьому – в тривалості життя, у виборі, в культурі, в грошах. Напевно, кожному приходять в голову питання: «А чи не занадто це? Чи не краще відмовитися від такого буття взагалі?»

Але якщо довести відмову від Буття до свого логічного кінця, то людина приходить або до суїциду (мені нема чого існувати), або до геноциду (людству нема чого існувати). І те, і інше робить життя тільки гіршим, тому що і те, і інше тільки збільшує кількість страждання у світі.

Що ж робити, якщо твоє життя кожен день наповнене нестерпними стражданнями? Як не впасти в прірву відчаю?

Чим більше думаєш про свої проблеми, тим більше ці роздуми затягують тебе на дно. Тому не можна дозволяти собі думати про них постійно: відведи собі час на роздуми над своєю ситуацією, а в решту часу не думай про неї.

Ти виберешся, якщо поставиш перед собою правильну мету – бачити не страждання, а добро в Бутті. Навчися помічати маленькі моменти щастя: дівчинку, що танцює у дворі, хорошу чашку кави, дитину, що тобі посміхнулася, смішну серію Сімпсонів, кішку, яка підійшла до тебе на вулиці. Такі моменти не дадуть тобі зануритися на саме дно, коли у твоєму житті бушує хаос.

Тому якщо раптом починаєш занадто про щось турбуватися, то нагадай собі, що ти подумаєш про проблему, коли прийде час. А зараз – зберігай сили.

Висновок

«12 правил життя» – це складна книга, що багато говорить про рішення змінитися і сили прийняти.

Головне кредо Пітерсона – це філософія максимальної індивідуальної відповідальності за своє життя. Він вважає, що максимально продуктивною буде позиція: візьми відповідальність за своє життя у свої руки, перестань скаржитися на несправедливість світу, почни робити щось, дбай про себе, став правильні цілі, будь точним і чесним, і тоді твоє життя зміниться, і ти сам змінишся, і світ навколо тебе стане кращим.

Апокаліпсис наближається в житті кожного. Він приходить до кожного в життя кілька разів, хаос захоплює світ, все валиться, люди гинуть, здається, що майбутнього немає. Все, що залишається в такий час – твій характер, досвід, внутрішня сила. Якщо ти не зміг розвити їх під час порядку, ти не впораєшся і під час хаосу.

Я намагався переказати правила і тому мав дуже сильно їх скорочувати — там, де приклади та пояснення займали десятки, якщо не сотні сторінок, мені довелося обмежитися парою абзаців. У книзі Джордан Пітерсон приводив багато прикладів, розповідав про свій особистий досвід, посилався на наукові статті і т.д. — це все у моє пояснення, звичайно ж, не потрапило. Врахуйте це, якщо захочете покритикувати.

Напевно, мені варто сказати, що є один значний, хоча і не єдиний критерій того, як відрізнити науковий нон-фікшн від мотиваційної графоманії — наявність посилань на наукові роботи та список використаної літератури. Ті з нас, кому доводилося писати наукові роботи, знають, що не можна просто сказати «2+2=4», ми мали підтвердити це твердження посиланням на наукову статтю, а в кінці вказати взагалі всю науковому літерату, на основі якої ми все писали.

Так от, у Джордана Пітерсона є цей список. Я спеціально перевірив, чи буде він хоч якось підтверджувати свої, часто досить сміливі, твердження. І дійсно, в кінці книги є об’ємний список використаних матеріалів: книги, наукові статті, вірші з Біблії, цитати з художньої літератури, статистичні дані.

Гадаю, що саме через такий підхід — а також через звичку Пітерсона висловлюватися максимально точно та коректно — важко знайти адекватну та конструктивну критику цієї книги.

В цілому, вважаю, що це корисна книга для тих, хто хоче віднайти у житті порядок та відчути під ногами хоч натяк на тверду землю у морі невизначеності та змін.

Як я писав на початку цього огляду, треба враховувати, що Пітерсон — клінічний психолог і це залишило слід — книга звертається до розгублених людей, а не до науковців. Вона про допомогу, а не про енциклопедичні визначення того чи іншого соціального феномену.

З точки зору науки чи логіки узагальнення типу «якщо збрехати сьогодні, то завтра прийде Гітлер» виглядають не надто серйозно. Але психолог, який підказує пацієнту вихід, трактуючи певним чином ті чи інші ситуації, не обманює — він підказує у який бік йти для пошуку відповідей.

Тому я можу сказати, що в цілому це корисна книга, яку було цікаво читати та про яку було цікаво та складно писати відгук. Але вона могла б бути набагато, набагато коротшою.