Категорії
Блог

Тенет (Tenet, 2020)

Крістофер Нолан зняв новий фільм і я сходив на нього в кінотеатр в останній день прокату.

Кадр з фільму «Тенет»

Що тут сказати? Сам концепт з рухом часу то вперед, то назад, цікавий, але історія побудована навколо цієї ідеї досить пустякова.

У героїв немає характерів і вони ніяк не розвивають навіть те, що є. Через це їм не співчуваєш. Другорядні герої з’являються і зникають без жодного значення.

Схожа ситуація з підсюжетами. Картини, сталь, золото, зброя, наука, парусні яхти, ще щось — це все нікуди не веде. Смішно, але мало не десять хвилин екранного часу витратили на сонцезахисний крем. Екшну мало і він специфічний. Одна цікава бійка і все.

Половина діалогів звучать так, ніби герої читають вікіпедію. Іншу половину неможливо сприймати серйозно через кліше і порожність. Незрозуміло чому головний герой так носиться з героїнею — у них ні романтичного зв’язку, ні спільних пережитих подій. Навколо відбуваються терористичні акти, людей катують та страчують, світ на межі загибелі, а він пару раз жертвує всім, щоб врятувати одну сумну жінку, з якою його абсолютно нічого не пов’язує.

Стрибки у часі з’являються там, де немає нормальної історії. Це вже було у фільмах цього Нолана і дуже чітко видно у його брата, який робить серіал Westworld.

Серед позитивних моментів можна назвати операторську роботу, акторський склад і масштабність зйомок.

Насправді це не якесь погане кіно. Просто невиразне. І якщо ви не будете очікувати багато, то чудово проведете час.Крім того, деякі моменти були дуже реалістичні — наприклад, BMW припаркована на велодоріжці.

P.S. І ще, Тенет це майже один в один мінісеріал (та книга) Нічний адміністратор з додатковим шаром спецефектів. Навіть героїнь грає одна акторка — Елізабет Дебікі.

Категорії
Блог

Джокер (Joker, 2019)

Потрапив вчора на передпрем’єрний показ.

Joker

“I used to think my life was a tragedy, but now I realize it’s a comedy”

Я бачив вже багато Джокерів. Готично-гротескний Джокер Джека Ніколсона зі всесвіту Тіма Бьортона. Тоді прийшов Хіт Леджер і показав нам крутого Джокера-анти-бетмена. Він ставив на місце і мафію, і владу Готема. Потім нам показали лакшері Джекера від Джерада Лето для любителів мамбл репа. Клуби, тьолка супермодель, розкішний одяг, зброя у діамантах. Кожен Джокер в якійсь мірі був духом свого часу.

Але цей фільм не про Джокера. Це кіно про людину, яка стала ним.

Хоакін Фенікс так сильно задирає планку втілення антигероя, що попередні виглядають бляклими та невиразними. І горе тому, хто надумає грати цю роль після нього.

Фільм починається з того, що ти слідкуєш за просто дивним, трохи замріяним, чоловіком. І, як і всі мрійники, з певними психологічними вадами. Інколи незручно дивитися на його розлади, інколи — на його спроби соціалізуватися.

А далі режисер за допомогою сценарію, акторської гри Фенікса та саундтреку проводить нас разом з головним героєм у повільне сповзання в безумство.

Вони роблять дуже хитрий трюк — ти дивишся на події на екрані, жахаєшся з того всього, але логіка збоченого розуму виглядає… логічною. І навіть справедливою.

З цієї сторони звинувачення фільму в виправданні масових вбивць є виправдними. Але.

Фільм не виправдовує. Він показує.

Показує, що Джокер це не аномалія, яка зародилася у прекрасному місті з ідеальними добрими людьми. Де герої сміливі, розумні, гарні та благородні, а зло це просто абстрактне зло, добре, якщо ще й з іншої планети. Але ні, Джокер це логічний наслідок існування загрузлого у бруді Готему.

Всі співучасники його історії, якщо і не підштовхували Артура Флека до безумства, то точно не намагалися хоч якось зупинити його падіння. Просто дивилися повз нього… Соцпрацівники, колеги, близькі.

Фільм сильний і різко виділяється від всіх інших кінокоміксів з їхніми картонними персонажами на фоні комп’ютерної графіки.

Якщо матимете можливість, то сходіть на нього.

Категорії
Блог

«Вся кремлівська рать. Коротка історія сучасної Росії», Михайло Зиґар

Якісно написана документальна книга про те, як все влаштовано у сусідній країні з моменту приходу до влади Путіна та до моменту видання книги у 2015.

«Вся кремлевская рать. Краткая история современной России», Михаил Зыгарь

Михайло Зиґар детально описує передачу влади від Єльцина до Путіна. Як він вживався у роль президента, як пішов на другий термін. Як розігрували передачу посади Мєдвєдєву та подальше утримання влади. Розповідає про важливих чиновників кожної з цих епох, про олігархів, про ворогів та друзів.

Що відрізняє його від купи інших авторів, що спекулюють на цій темі? Обсяг роботи та відсутність здогадок. Він не дозволяє власним емоціям впливати на розповідь. Він, як професійний журналіст, з ретельністю історика розповідає факти: дати, числа, імена. І ця інформація, як пазл, складається в одну велику картину.

І головний висновок до якого він доходить — не існує ніякого Путіна, яким його уявляють чи малюють у народі. Існує російський чиновник Володимир Путін та велика кількість людей у його оточені, які формують його думку, показують певні документи, дещо наговорюють, створюють рекламні акції, що розраховані на нього одного і так впливають на прийняття рішень. Силовики, чиновники, друзі дитинства та люди, яких призначили працювати олігархами.

Крім цього, після безлічі інтерв’ю та роботи над книгою, він доходить до висновку що у Кремля немає ніякого стратегічного плану. Все це тактичні рухи, які мають розв’язувати нагальні проблеми та відповідати на реальні чи уявні виклики. Просте реагування на подразники.

Навіть, якщо ви не дуже цікавитесь політикою Росії, то книгу все одно цікаво буде прочитати у контексті взаємин Кремля з Україною. Автор розповідає про всі гострі моменти наших взаємин — як велися переговори щодо наступника у 2004; як все запорола Помаранчева революція; пояснює, як так сталося, що Медведчук — єдина людина, якій Путін довіряє в Україні; газові договори Тимошенко; війна в Грузії (Саакашвілі ж у нас тепер). Розповідає, як змусили Януковича відвернутися від Європи та як його витягували у 2014, як захоплювали Крим, як розпочали війну на Донбасі та хто був куратором всіх цих подій.

Ви отримаєте більш ніж загальне уявлення про те, як приймаються в Росії політичні рішення, як оточення вгадує побажання Путіна і як президент вгадує рішення, які він має прийняти, щоб залишатися популярним.

__________________

Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, комент та репост, не дарма ж я це все написав.