Категорії
Блог

Джокер (Joker, 2019)

Потрапив вчора на передпрем’єрний показ.

Joker

“I used to think my life was a tragedy, but now I realize it’s a comedy”

Я бачив вже багато Джокерів. Готично-гротескний Джокер Джека Ніколсона зі всесвіту Тіма Бьортона. Тоді прийшов Хіт Леджер і показав нам крутого Джокера-анти-бетмена. Він ставив на місце і мафію, і владу Готема. Потім нам показали лакшері Джекера від Джерада Лето для любителів мамбл репа. Клуби, тьолка супермодель, розкішний одяг, зброя у діамантах. Кожен Джокер в якійсь мірі був духом свого часу.

Але цей фільм не про Джокера. Це кіно про людину, яка стала ним.

Хоакін Фенікс так сильно задирає планку втілення антигероя, що попередні виглядають бляклими та невиразними. І горе тому, хто надумає грати цю роль після нього.

Фільм починається з того, що ти слідкуєш за просто дивним, трохи замріяним, чоловіком. І, як і всі мрійники, з певними психологічними вадами. Інколи незручно дивитися на його розлади, інколи — на його спроби соціалізуватися.

А далі режисер за допомогою сценарію, акторської гри Фенікса та саундтреку проводить нас разом з головним героєм у повільне сповзання в безумство.

Вони роблять дуже хитрий трюк — ти дивишся на події на екрані, жахаєшся з того всього, але логіка збоченого розуму виглядає… логічною. І навіть справедливою.

З цієї сторони звинувачення фільму в виправданні масових вбивць є виправдними. Але.

Фільм не виправдовує. Він показує.

Показує, що Джокер це не аномалія, яка зародилася у прекрасному місті з ідеальними добрими людьми. Де герої сміливі, розумні, гарні та благородні, а зло це просто абстрактне зло, добре, якщо ще й з іншої планети. Але ні, Джокер це логічний наслідок існування загрузлого у бруді Готему.

Всі співучасники його історії, якщо і не підштовхували Артура Флека до безумства, то точно не намагалися хоч якось зупинити його падіння. Просто дивилися повз нього… Соцпрацівники, колеги, близькі.

Фільм сильний і різко виділяється від всіх інших кінокоміксів з їхніми картонними персонажами на фоні комп’ютерної графіки.

Якщо матимете можливість, то сходіть на нього.

Категорії
Блог

Гучний зв’язок (Громкая связь, 2019)

Випадково опинився на нічному кінопоказі фільму «Гучний зв’язок». І як би я не хотів це визнавати, але фільм сподобався мені набагато більше, ніж я очікував.

Кадр з фільму «Гучний зв’язок» (Громкая связь, 2019)

Кіно з моєї улюбленої категорії фільмів — зняте за копійку.

Щоб зробити по-справжньому поганий фільм потрібні гроші. Великі. Потрібна знаменита студія, топові актори, техніка, години постобробки та комп’ютерна графіка.
(В українському варіанті — фінансування від Держкіно).

А щоб зняти хороший фільм потрібен лише гарний сценарій і кілька пристойних акторів.

«Гучний зв’язок» саме з такої категорії. Він знятий в одній кімнаті та побудований цілком і повністю на діалогах про життя та відносини між людьми. Все.

Сюжет простий, можна навіть сказати примітивний.

Збираються кілька пар і попиваючи вино, у якості розваги, вирішують покласти на стіл телефони та зачитувати вголос всі повідомлення, як будуть надходити, і виводити на гучний зв’язок всі дзвінки.

Має бути весело, правда? Але виявляється, що у всіх є таємниці, які вони не хотіли б відкривати своїм близьким. І мова не про жахливі таємниці минулого, а про часто побутові дрібниці та різниці у характерах чи вподобаннях, що підточують будь-які відносини.

І все ще це заправлено гарною порцією незлого гумору та життєвих роздумів від Квартету І.

Якщо вам хочеться приємно провести вечір з легким та позитивним фільмом, то «Гучний зв’язок» буде просто ідеальним вибором. Принаймні я легко можу його порадити.


Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, шер та репост, не дарма ж я це все написав.

Категорії
Блог

Скло (Glass, 2019)

Фільм нагадує літак, крила якого приладнали ізолєнтою, а фюзеляж укріплювали пластиліном — виглядає ніби так, як треба, але все розвалюється по ходу справи.

Режисер намагається долучити глядачів до Великої Банальної Істини™ (привіт, Інтерстеллар!), але занадто все заплутує і змінює характери персонажів з попередніх фільмів. Це виливається у абсолютно ідіотську поведінку героїв. Супергерой, що п’ятнадцять років боровся зі злочинністю, перестає вірити у власні здібності після трьох слів. Вбивця-психопат виявляється тонкою та вразливою особистістю у пошуках кохання, просто спосіб обрав не той. І так далі, і тому подібне.

Картинка гарна, сюжет заплутаний, актори улюблені та популярні.

Впевнений, що як і всі останні фільми Ш’ямалана, це кіно збере гарну касу. Хоча критики його, звичайно ж, рознесуть і ніхто з глядачів не стане дивитися його другий раз.