Категорії
Блог

Тенет (Tenet, 2020)

Крістофер Нолан зняв новий фільм і я сходив на нього в кінотеатр в останній день прокату.

Кадр з фільму «Тенет»

Що тут сказати? Сам концепт з рухом часу то вперед, то назад, цікавий, але історія побудована навколо цієї ідеї досить пустякова.

У героїв немає характерів і вони ніяк не розвивають навіть те, що є. Через це їм не співчуваєш. Другорядні герої з’являються і зникають без жодного значення.

Схожа ситуація з підсюжетами. Картини, сталь, золото, зброя, наука, парусні яхти, ще щось — це все нікуди не веде. Смішно, але мало не десять хвилин екранного часу витратили на сонцезахисний крем. Екшну мало і він специфічний. Одна цікава бійка і все.

Половина діалогів звучать так, ніби герої читають вікіпедію. Іншу половину неможливо сприймати серйозно через кліше і порожність. Незрозуміло чому головний герой так носиться з героїнею — у них ні романтичного зв’язку, ні спільних пережитих подій. Навколо відбуваються терористичні акти, людей катують та страчують, світ на межі загибелі, а він пару раз жертвує всім, щоб врятувати одну сумну жінку, з якою його абсолютно нічого не пов’язує.

Стрибки у часі з’являються там, де немає нормальної історії. Це вже було у фільмах цього Нолана і дуже чітко видно у його брата, який робить серіал Westworld.

Серед позитивних моментів можна назвати операторську роботу, акторський склад і масштабність зйомок.

Насправді це не якесь погане кіно. Просто невиразне. І якщо ви не будете очікувати багато, то чудово проведете час.Крім того, деякі моменти були дуже реалістичні — наприклад, BMW припаркована на велодоріжці.

P.S. І ще, Тенет це майже один в один мінісеріал (та книга) Нічний адміністратор з додатковим шаром спецефектів. Навіть героїнь грає одна акторка — Елізабет Дебікі.

Категорії
Блог

Джокер (Joker, 2019)

Потрапив вчора на передпрем’єрний показ.

Joker

“I used to think my life was a tragedy, but now I realize it’s a comedy”

Я бачив вже багато Джокерів. Готично-гротескний Джокер Джека Ніколсона зі всесвіту Тіма Бьортона. Тоді прийшов Хіт Леджер і показав нам крутого Джокера-анти-бетмена. Він ставив на місце і мафію, і владу Готема. Потім нам показали лакшері Джекера від Джерада Лето для любителів мамбл репа. Клуби, тьолка супермодель, розкішний одяг, зброя у діамантах. Кожен Джокер в якійсь мірі був духом свого часу.

Але цей фільм не про Джокера. Це кіно про людину, яка стала ним.

Хоакін Фенікс так сильно задирає планку втілення антигероя, що попередні виглядають бляклими та невиразними. І горе тому, хто надумає грати цю роль після нього.

Фільм починається з того, що ти слідкуєш за просто дивним, трохи замріяним, чоловіком. І, як і всі мрійники, з певними психологічними вадами. Інколи незручно дивитися на його розлади, інколи — на його спроби соціалізуватися.

А далі режисер за допомогою сценарію, акторської гри Фенікса та саундтреку проводить нас разом з головним героєм у повільне сповзання в безумство.

Вони роблять дуже хитрий трюк — ти дивишся на події на екрані, жахаєшся з того всього, але логіка збоченого розуму виглядає… логічною. І навіть справедливою.

З цієї сторони звинувачення фільму в виправданні масових вбивць є виправдними. Але.

Фільм не виправдовує. Він показує.

Показує, що Джокер це не аномалія, яка зародилася у прекрасному місті з ідеальними добрими людьми. Де герої сміливі, розумні, гарні та благородні, а зло це просто абстрактне зло, добре, якщо ще й з іншої планети. Але ні, Джокер це логічний наслідок існування загрузлого у бруді Готему.

Всі співучасники його історії, якщо і не підштовхували Артура Флека до безумства, то точно не намагалися хоч якось зупинити його падіння. Просто дивилися повз нього… Соцпрацівники, колеги, близькі.

Фільм сильний і різко виділяється від всіх інших кінокоміксів з їхніми картонними персонажами на фоні комп’ютерної графіки.

Якщо матимете можливість, то сходіть на нього.

Категорії
Блог

«Сніговик», Ю Несбе

Складний, меланхолічний та лякаючий скандинавський детектив про жорстокі злочини.

«Сніговик», Ю Несбе

У 1980 році заміжня жінка зустрічається з коханцем, а її син чекає в машині на вулиці; їхня близькість переривається, коли чоловікові здається, що хтось дивиться на них у вікно, але виявляється, що це лише сніговик.

Через двадцять чотири роки норвезький детектив Харрі Холле розслідує декілька вбивств жінок в Осло. Він колись вчився у ФБР вистежувати маніяків і це змушує його шукати зв’язки між цими справами. І він їх знаходить — кожна жертва була одружена, мала дітей і на кожному місці вбивства так чи інакше був сніговик. Він піднімає старі нерозкриті злочини та розуміє, що розшукує першого серійного вбивцю Норвегії.

Сюжет досить заплутаний та розтягнутий у часі, хоча саме розслідування триває днів двадцять. У головного героя складне особисте життя, натягнуті відносини з керівництвом і алкоголізм, з яким він з усіх сил намагається боротися.

Пізніше, у перші дні розслідування, йому дають нову напарницю, яка з одного боку ніби його споріднена душа, як у робочому, так і в особистому плані, а з іншого — створює проблеми там, де їх не мало б бути. А маніяк, якого преса вже прозвала Сніговиком, судячи з усього, починає сприймати Харрі Холле, як свого особистого супротивника у цій жорстокій грі.

Питання у тому, чим саме детективу доведеться заплатити за безкомпромісне виконання своєї роботи?

Це було про сюжет, тепер про сам стиль твору.

Напевно, мені варто сказати, що скандинавський детектив досить сильно відрізняється від крутих чи психологічних американських детективів та британських детективів-загадок. Відрізняється і манерою розповіді, і розкладом сил. Відмінною рисою північного нуару є жорстокість, круто закручений сюжет і сплін.

У скандинавів зло величезне, але дуже близьке. Проявляється не тільки у неймовірно жорстоких злочинах, але й у дрібницях, через які ці злочини стали можливі — лікарі, які недбало заповнюють бланки, журналісти, що женуться за славою, чиновники, що перевищують свої повноваження, і так далі. Всі ці персонажі, зазвичай вписуються у велику історію зла, що завжди поряд та зазирає з темряви у домівки порядних громадян. І варто лише розслабитися, забути про це — і ось вже зло виринає у подобі психопата та діє, використовуючи людські пороки, з якими не боролися, та службові недбальства, які здавалися дрібницями.

Окремою рисою детективів півночі є детальність при описанні буденного життя та роботи. Всі ці наради, співбесіди, описи кабінетів, розмови з експертами, деталі інтер’єру. Щоденна монотонна робота. Максимальна реалістичність. Написано все простими та точними словами. Ніяких метафор, жодних зайвих слів. У нас так, на жаль, не пишуть.

В цілому, це гарний приклад скандинавського детективу. Ю Несбе талановито розповідає
цікаву історію, вплітаючи у неї саспенс при зіткненні з психопатом, меланхолію головного героя та радість від розплутування складної детективної загадки.

Історія велика, більш як на 500 сторінок, але захоплююча. Добре підійде для знайомства з жанром.

Це не велика література, де автор проповідує ідеї гуманізму та досліджує глибини людського серця, але мені сподобалося. Це добре зроблений та продуманий детектив і я дійсно рекомендую його прочитати. Тим більше, що пора року та морозна погода сприяють зануренню у моторошну та заплутану північну історію.


P.S. Про кіно «Сніговик». Хоча воно ніби знято за романом і основна структура була збережена, але творці фільму перекрутили мотивацію маніяка та характеристики, за якими він обирав на жінок. У книзі все пов’язано, тому коли вони змінили щось одне, то викликали ефект доміно — посипалася логіка всіх подій і персонажі почали себе вести, як ідіоти. Не дивно, що кіно не сподобалося ні критикам, ні глядачам.

Тому, якщо ви подивилися фільм, то, по-перше, мої співчуття, а по-друге, ви спокійно можете братися за книгу. Єдине, що у них спільного — це назва та ім’я головного героя.


Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, шер та репост, не дарма ж я це все написав.