Фільм нагадує літак, крила якого приладнали ізолєнтою, а фюзеляж укріплювали пластиліном — виглядає ніби так, як треба, але все розвалюється по ходу справи.
Режисер намагається долучити глядачів до Великої Банальної Істини™ (привіт, Інтерстеллар!), але занадто все заплутує і змінює характери персонажів з попередніх фільмів. Це виливається у абсолютно ідіотську поведінку героїв. Супергерой, що п’ятнадцять років боровся зі злочинністю, перестає вірити у власні здібності після трьох слів. Вбивця-психопат виявляється тонкою та вразливою особистістю у пошуках кохання, просто спосіб обрав не той. І так далі, і тому подібне.
Картинка гарна, сюжет заплутаний, актори улюблені та популярні.
Впевнений, що як і всі останні фільми Ш’ямалана, це кіно збере гарну касу. Хоча критики його, звичайно ж, рознесуть і ніхто з глядачів не стане дивитися його другий раз.