Категорії
Блог

«Філософія в будуарі», Маркіз де Сад

Інколи я намагаюся розширити свої горизонти та читати книги, які зазвичай я б не став брати до рук, але вони на слуху і ніби несуть у собі щось, чи то якісь важливі ідеї, чи то якусь сміливу тему або неперевершений стиль (За гарний стиль взагалі багато що можна пробачити).

Перший раз я став жертвою цієї логіки, коли відпочиваючи у Львові купив «Венеру у хутрі» Захер-Мазоха. Пам’ятники, емоційні коментарі, додавання у списки найкращих книжок, що має прочитати кожен! Напруга пристрасті, божевілля еротизму, важке та гаряче дихання з перших рядків.Розчарування моє не знало меж — настільки то була банальна і нецікава книжка.

І ось тепер також.

У навкололітературних тусовках зустрічав відгуки, що «Філософія» прям дуже радикальна книга, як у художньому плані, так і в плані філософських ідей, що у ній заховані — інтимна проза, мова, яку у нашому затурканому суспільстві не вживають, краса деталей та сила образів, погляд на питання абсолютної свободи під новим кутом і так далі.

По факту ж, це була одна сторінка філософських роздумів і п’ять сторінок анатомічно детального описання оргій. Все. Жінки, чоловіки, аристократія, прислуга, незнайомці, рідня — всі лазять один по одному, як хом’яки у коробці.

Читав і думав, що деякі подробиці я спокійно міг би й не знати. І справа не у моїй святенності, у «Американському психопаті», наприклад, повно детальних сцен і вони там до жаху класні, а тут же опис задля опису. І без натяку на літературну цінність. Еротична графоманія.

Філософські питання та їх аргументація, вони за мірками сучасності або помилкові (посилання на закони природи чи традиції інших народів), або настільки банальні, що стає нудно — люди можуть робити те, що забажають; деякі речі не повинні вважатися злочинами; геть старі монархічні порядки; священники — шарлатани; жінки також люди.

Припускаю, що це все важливо і цікаво для філологів чи істориків літератури, але я, на щастя, не те і не інше, тож можу напевне сказати, що «Філософію в будуарі» Маркіза де Сада можна спокійно не читати. Книга не радикальна і не огидна, вона просто нудна.

Не рекомендую.

__________________

Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, шер та репост, не дарма ж я це все написав.

Категорії
Блог

Гучний зв’язок (Громкая связь, 2019)

Випадково опинився на нічному кінопоказі фільму «Гучний зв’язок». І як би я не хотів це визнавати, але фільм сподобався мені набагато більше, ніж я очікував.

Кадр з фільму «Гучний зв’язок» (Громкая связь, 2019)

Кіно з моєї улюбленої категорії фільмів — зняте за копійку.

Щоб зробити по-справжньому поганий фільм потрібні гроші. Великі. Потрібна знаменита студія, топові актори, техніка, години постобробки та комп’ютерна графіка.
(В українському варіанті — фінансування від Держкіно).

А щоб зняти хороший фільм потрібен лише гарний сценарій і кілька пристойних акторів.

«Гучний зв’язок» саме з такої категорії. Він знятий в одній кімнаті та побудований цілком і повністю на діалогах про життя та відносини між людьми. Все.

Сюжет простий, можна навіть сказати примітивний.

Збираються кілька пар і попиваючи вино, у якості розваги, вирішують покласти на стіл телефони та зачитувати вголос всі повідомлення, як будуть надходити, і виводити на гучний зв’язок всі дзвінки.

Має бути весело, правда? Але виявляється, що у всіх є таємниці, які вони не хотіли б відкривати своїм близьким. І мова не про жахливі таємниці минулого, а про часто побутові дрібниці та різниці у характерах чи вподобаннях, що підточують будь-які відносини.

І все ще це заправлено гарною порцією незлого гумору та життєвих роздумів від Квартету І.

Якщо вам хочеться приємно провести вечір з легким та позитивним фільмом, то «Гучний зв’язок» буде просто ідеальним вибором. Принаймні я легко можу його порадити.


Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, шер та репост, не дарма ж я це все написав.

Категорії
Блог

«Сніговик», Ю Несбе

Складний, меланхолічний та лякаючий скандинавський детектив про жорстокі злочини.

«Сніговик», Ю Несбе

У 1980 році заміжня жінка зустрічається з коханцем, а її син чекає в машині на вулиці; їхня близькість переривається, коли чоловікові здається, що хтось дивиться на них у вікно, але виявляється, що це лише сніговик.

Через двадцять чотири роки норвезький детектив Харрі Холле розслідує декілька вбивств жінок в Осло. Він колись вчився у ФБР вистежувати маніяків і це змушує його шукати зв’язки між цими справами. І він їх знаходить — кожна жертва була одружена, мала дітей і на кожному місці вбивства так чи інакше був сніговик. Він піднімає старі нерозкриті злочини та розуміє, що розшукує першого серійного вбивцю Норвегії.

Сюжет досить заплутаний та розтягнутий у часі, хоча саме розслідування триває днів двадцять. У головного героя складне особисте життя, натягнуті відносини з керівництвом і алкоголізм, з яким він з усіх сил намагається боротися.

Пізніше, у перші дні розслідування, йому дають нову напарницю, яка з одного боку ніби його споріднена душа, як у робочому, так і в особистому плані, а з іншого — створює проблеми там, де їх не мало б бути. А маніяк, якого преса вже прозвала Сніговиком, судячи з усього, починає сприймати Харрі Холле, як свого особистого супротивника у цій жорстокій грі.

Питання у тому, чим саме детективу доведеться заплатити за безкомпромісне виконання своєї роботи?

Це було про сюжет, тепер про сам стиль твору.

Напевно, мені варто сказати, що скандинавський детектив досить сильно відрізняється від крутих чи психологічних американських детективів та британських детективів-загадок. Відрізняється і манерою розповіді, і розкладом сил. Відмінною рисою північного нуару є жорстокість, круто закручений сюжет і сплін.

У скандинавів зло величезне, але дуже близьке. Проявляється не тільки у неймовірно жорстоких злочинах, але й у дрібницях, через які ці злочини стали можливі — лікарі, які недбало заповнюють бланки, журналісти, що женуться за славою, чиновники, що перевищують свої повноваження, і так далі. Всі ці персонажі, зазвичай вписуються у велику історію зла, що завжди поряд та зазирає з темряви у домівки порядних громадян. І варто лише розслабитися, забути про це — і ось вже зло виринає у подобі психопата та діє, використовуючи людські пороки, з якими не боролися, та службові недбальства, які здавалися дрібницями.

Окремою рисою детективів півночі є детальність при описанні буденного життя та роботи. Всі ці наради, співбесіди, описи кабінетів, розмови з експертами, деталі інтер’єру. Щоденна монотонна робота. Максимальна реалістичність. Написано все простими та точними словами. Ніяких метафор, жодних зайвих слів. У нас так, на жаль, не пишуть.

В цілому, це гарний приклад скандинавського детективу. Ю Несбе талановито розповідає
цікаву історію, вплітаючи у неї саспенс при зіткненні з психопатом, меланхолію головного героя та радість від розплутування складної детективної загадки.

Історія велика, більш як на 500 сторінок, але захоплююча. Добре підійде для знайомства з жанром.

Це не велика література, де автор проповідує ідеї гуманізму та досліджує глибини людського серця, але мені сподобалося. Це добре зроблений та продуманий детектив і я дійсно рекомендую його прочитати. Тим більше, що пора року та морозна погода сприяють зануренню у моторошну та заплутану північну історію.


P.S. Про кіно «Сніговик». Хоча воно ніби знято за романом і основна структура була збережена, але творці фільму перекрутили мотивацію маніяка та характеристики, за якими він обирав на жінок. У книзі все пов’язано, тому коли вони змінили щось одне, то викликали ефект доміно — посипалася логіка всіх подій і персонажі почали себе вести, як ідіоти. Не дивно, що кіно не сподобалося ні критикам, ні глядачам.

Тому, якщо ви подивилися фільм, то, по-перше, мої співчуття, а по-друге, ви спокійно можете братися за книгу. Єдине, що у них спільного — це назва та ім’я головного героя.


Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, шер та репост, не дарма ж я це все написав.