Категорії
Блог

«Сніговик», Ю Несбе

Складний, меланхолічний та лякаючий скандинавський детектив про жорстокі злочини.

«Сніговик», Ю Несбе

У 1980 році заміжня жінка зустрічається з коханцем, а її син чекає в машині на вулиці; їхня близькість переривається, коли чоловікові здається, що хтось дивиться на них у вікно, але виявляється, що це лише сніговик.

Через двадцять чотири роки норвезький детектив Харрі Холле розслідує декілька вбивств жінок в Осло. Він колись вчився у ФБР вистежувати маніяків і це змушує його шукати зв’язки між цими справами. І він їх знаходить — кожна жертва була одружена, мала дітей і на кожному місці вбивства так чи інакше був сніговик. Він піднімає старі нерозкриті злочини та розуміє, що розшукує першого серійного вбивцю Норвегії.

Сюжет досить заплутаний та розтягнутий у часі, хоча саме розслідування триває днів двадцять. У головного героя складне особисте життя, натягнуті відносини з керівництвом і алкоголізм, з яким він з усіх сил намагається боротися.

Пізніше, у перші дні розслідування, йому дають нову напарницю, яка з одного боку ніби його споріднена душа, як у робочому, так і в особистому плані, а з іншого — створює проблеми там, де їх не мало б бути. А маніяк, якого преса вже прозвала Сніговиком, судячи з усього, починає сприймати Харрі Холле, як свого особистого супротивника у цій жорстокій грі.

Питання у тому, чим саме детективу доведеться заплатити за безкомпромісне виконання своєї роботи?

Це було про сюжет, тепер про сам стиль твору.

Напевно, мені варто сказати, що скандинавський детектив досить сильно відрізняється від крутих чи психологічних американських детективів та британських детективів-загадок. Відрізняється і манерою розповіді, і розкладом сил. Відмінною рисою північного нуару є жорстокість, круто закручений сюжет і сплін.

У скандинавів зло величезне, але дуже близьке. Проявляється не тільки у неймовірно жорстоких злочинах, але й у дрібницях, через які ці злочини стали можливі — лікарі, які недбало заповнюють бланки, журналісти, що женуться за славою, чиновники, що перевищують свої повноваження, і так далі. Всі ці персонажі, зазвичай вписуються у велику історію зла, що завжди поряд та зазирає з темряви у домівки порядних громадян. І варто лише розслабитися, забути про це — і ось вже зло виринає у подобі психопата та діє, використовуючи людські пороки, з якими не боролися, та службові недбальства, які здавалися дрібницями.

Окремою рисою детективів півночі є детальність при описанні буденного життя та роботи. Всі ці наради, співбесіди, описи кабінетів, розмови з експертами, деталі інтер’єру. Щоденна монотонна робота. Максимальна реалістичність. Написано все простими та точними словами. Ніяких метафор, жодних зайвих слів. У нас так, на жаль, не пишуть.

В цілому, це гарний приклад скандинавського детективу. Ю Несбе талановито розповідає
цікаву історію, вплітаючи у неї саспенс при зіткненні з психопатом, меланхолію головного героя та радість від розплутування складної детективної загадки.

Історія велика, більш як на 500 сторінок, але захоплююча. Добре підійде для знайомства з жанром.

Це не велика література, де автор проповідує ідеї гуманізму та досліджує глибини людського серця, але мені сподобалося. Це добре зроблений та продуманий детектив і я дійсно рекомендую його прочитати. Тим більше, що пора року та морозна погода сприяють зануренню у моторошну та заплутану північну історію.


P.S. Про кіно «Сніговик». Хоча воно ніби знято за романом і основна структура була збережена, але творці фільму перекрутили мотивацію маніяка та характеристики, за якими він обирав на жінок. У книзі все пов’язано, тому коли вони змінили щось одне, то викликали ефект доміно — посипалася логіка всіх подій і персонажі почали себе вести, як ідіоти. Не дивно, що кіно не сподобалося ні критикам, ні глядачам.

Тому, якщо ви подивилися фільм, то, по-перше, мої співчуття, а по-друге, ви спокійно можете братися за книгу. Єдине, що у них спільного — це назва та ім’я головного героя.


Автор наполегливо відстоює своє конституційне право на косномовність.

Лайк, шер та репост, не дарма ж я це все написав.

Категорії
Блог

Стая

«Много лет назад оркестр Большого театра под руководством Александра Лазарева исполнял Восьмую симфонию Шостаковича. В ней есть большое соло английского рожка. Такое масштабное, что после окончания произведения дирижер поднимает солиста на поклоны публике. Как валторниста в Пятой Чайковского, как кларнетиста во Второй Рахманинова, как скрипача в „Шехеразаде“ Римского-Корсакова. А тут не поднял.

Коллектив отреагировал в лучших советских традициях: коллеги начали обходить рожкиста стороной и перестали здороваться. Через несколько дней на репетиции Лазарев при всех обратился к рожкисту: „Ленечка, извините меня ради бога! У меня на концерте была температура тридцать восемь, я просто ничего не соображал. Спасибо вам большое и извините еще раз“. После чего все вернулось в норму».

Владимира Зисман «Путеводитель по оркестру и его задворкам»

Категорії
Блог

Дневники Черняева

Анатолий Черняев

Анатолий Сергеевич Черняев — историк, партийный деятель, заместитель заведующего Международного отдела ЦК КПСС, позже — один из ближайших помощников Горбачёва, десятилетиями находился в гуще советской политики, будучи довольно важной частью этого громоздкого механизма. 48 лет был членом партии. Сейчас ему 95 лет.

Значительную часть своей жизни вел дневники. Они эмоциональны, богаты на факты, откровенны и искренны. Советский период описывается в дневниках, которые велись с 1972 по 1991 годы. Из них можно сделать вывод, что Черняев человек очень неглупый, такого рационального ума, безусловно образованный и не только в профессиональной области, но и знавший, и любивший живопись, литературу (мне кажется, особенно французскую), театр, музыку. С хорошим вкусом, не без снобизма. Любопытно, что он не скрывает своих слабостей в дневниках — секс и женщины, особенно с большой грудью. В дневниках по этому поводу есть подробные и курьезные заметки.

Что черняевских записях поражает больше всего, так их актуальность. Вот, например, 80-й год, после вторжения в Афганистан:

Вернемся к Афганистану. Вся наша (отдельская) работа проходит «под знаком» этого события. Изводимся, выламываем мозги, хотя ясно, что поправить уже ничего нельзя. В историю социализма вписана еще одна точка отсчета. Картер лишил нас 17млн. тонн зерна (в Москве сразу же исчезла мука и макароны), запретил всякий прочий экспорт, закрыл всякие переговоры и визиты, потребовал отмены Олимпиады (сегодня НОК США согласился с мнением Картера… Что теперь скажет МОК?). Тэтчер проделала с нами то же самое. Португалия запретила нам ловлю рыбы в ее 200- мильной зоне, как и США – у себя, снизив нам квоту вылова с 450 000 тонн до 75 000 тонн. Это же проделали Канада и Австралия. Почти все страны Запада (за исключением Франции) сократили уровень и объем всяких обменов и визитов. Запрещены всякие планировавшиеся выставки и гастроли («Эрмитажа» в США, «Большого» – в Норвегии и проч.). Австралия закрыла заход нашим антарктическим судам в ее порты. Вчера нас осудила Исламская конференция (т.е. все мусульманские государства, кроме Сирии, Ливии, Алжира и самого Афганистана), проходившая в Исламабаде. Нас осудил Европарламент, социал- демократические партии, профсоюзные центры. Новая Зеландия выслала нашего посла Софинского, обвинив его в передаче денег ПСЕНЗ (наши друзья). А что делается в печати, на теле- и радио – трудно было даже вообразить, позорят и топчут нас самым беспардонным образом. Банки закрыли нам кредиты. У меня был случайный разговор с зам. председателя Госбанка Ивановым. Он рассказал, что не только американские, но и другие банки либо начисто отказываются давать взаймы на оплату прежних долгов (благодаря чему мы уже много лет выходили из положения), либо почти на 1\3 взвинчивают проценты.

Это чтобы понятно было, что такое санкции на самом деле.

Честно утащено у Корпускулы.

 

P.S. Я заметил, что всякая просоветская и прокремлевская шпана, они как огня боятся вот таких дневников и воспоминаний, когда люди рассказывают не героическую часть истории, а обычную — ежедневные вещи, простые человеческие проблемы и размышления. Такая же ерунда и с «Воспоминаниями о войне» Николая Никулина. Там особо ничего такого и нет, но поскольку рассказы не приукрашены Подвигом и Величием, а идет просто перечисление боев, потерь и ежедневный быт на передовой, то его — ветерана Второй мировой, считают чуть ли не предателем.

P.P.S. Цитата про санкции приводилась до того, как Путин попросил их снять.